Є на нашій землі місця, які привертають увагу багатьох людей. Одні вражають нас гармонією лагідної природи, інші — своєю давньою та славною історією, унікальними архітектурними ансамблями, мудрістю їхніх творців, витонченістю форм, приваблюють усіх своєю розкішшю та багатством. Але є й місця менш відомі, кутки землі, що не вражають величчю та багатством. Однак люди, віруючі і невіруючі, потрапляючи в такі місця, захоплюються ними — при всій простоті, зовнішній звичайності, тут все здається кращим, чистішим, прекраснішим. Це місця, де велика Божа благодать, душа там відчуває Бога, починає любити Його і прагне до Нього.

Блаженніший Володимир Митрополит Київський та всієї України, священноархімандрит Свято-Успенської Почаївської Лаври та Монастиря-Скиту 1992-2014 рр.

Там щось починає відбуватися з кожним, люди починають бачити свою душу, з'являються нові думки, бажання, змінюються орієнтири та мета життя. Там як би зупиняється мить, завмирає метушливий життєвий вихор. Людина поринає у спокій, тишу, починає відчувати справжню радість і справжнє щастя. Для багатьох після відвідуванням цих місць починається нове життя. Життя це, можливо, сповнене нових скорбот, спокус, але воно радісне. Воно не закінчується порогом смерті, але продовжується у вічності, протікає зі своїм Творцем, Джерелом радості та любові, Джерелом блаженства. Місця ці обрані самим Небом, історія їх овіяна таємницями та чудесами. І відкриваються вони у всій своїй величі тим, хто своїм життям вже пізнав чи починає пізнавати буття Боже, бачити у своєму житті присутність Його Промислу, хто вже зараз не зупиняється думками лише на земному своєму існуванні, але прагне пізнати таємницю вічного життя, намагається проникнути думками у світ потойбічний, ще невидимий, але вже відчутний. Одним із таких богообраних місць є древній Монастир-Скит, розташований на одній із Почаївських гір поблизу Свято-Успенської Лаври. Мати Божа, яка явила тут чудо ще далекого 1197 року, і досі не покидає це місце.

Надвратна церква прп. Онуфрія Великого, вигляд ззовні

Місцевість, де спочатку була заснована давня православна обитель, являла собою густий, непрохідний ліс, в якому вільно і у великій кількості жили дикі звірі та птахи. Здавалося, що в цілій Європі не було місця для проживання їх більш вигідного, ніж те, яке вони мали в цих лісових хащах. Мальовнича, багата на дичину місцевість, привертала до себе увагу навколишніх жителів. Бувало, сусідні поміщики (бояри) зі своїми людьми приїжджали в цю місцевість не стільки, втім, для полювання, скільки, за зауваженням Туркула, (богобоязливого і благочестивого поміщика з Тарнополя), щоб помилуватися місцевістю і подивитися красу її мешканців. Приїзд поміщиків з людьми та полювання в цих місцях бували двічі на рік — весною та осінню. Одного разу обрана гора була постійним місцем відпочинку та ночівлі, і на цій горі удостоювалися вони рідкісних і чудесних видінь.

«Паломники піднімаються на святу Скит-Гору, зарослу тінистими деревами і старим садом, по насипній дорозі, оточеній, як вартовими, деревами-велетнями»

«Ви вибрали собі це місце для відпочинку і дуже полюбили його, і Я полюбила його, бо на ньому буде возноситися навіки хвала до престолу Отця Небесного».

Надвратна церква прп. Онуфрія Великого, вид із внутрішнього двору обителі

Одне з таких надзвичайних видінь трапилося в ніч 25 листопада 1197 року. Тоді приїхали на полювання всі, хто зазвичай приїжджав — чоловік до тридцяти. Ніч була темна, тому мисливці розвели великий вогонь і всі зібралися навколо нього. У цей час, із західного боку пролунали гуркоти грому, що прямували поступово до гори, на якій знаходилися мисливці, і тут припинилися. Цієї хвилини над вогнем з'явився олень. Не надаючи цьому, як здавалося їм, природному явищу особливого значення, мисливці почали пускати в оленя стріли, але його не вбили. Випустили в нього п'ятнадцять стріл, а він стояв спокійнісінько і нерухомо. Зацікавлені цим незвичайним явищем, мисливці пішли подивитися, що сталося з оленем, але не дійшовши до нього два кроки, втратили його з виду, олень зник, залишивши по собі слід у вигляді вогняного шнурка, один кінець якого був на землі, а інший ховався в хмари. Вражені таким видінням мисливці повернулися до свого місця і почали воздавати хвалу Богу. Всі вони були переконані, що це є якась незбагненна Божа таємниця. Ніч до ранку провели без сну, а другого дня всі роз'їхалися додому.

Іконостас надвратньої церкви

Прп. Мефодій Почаївський, засновик Монастиря-Скита

Собор Святого Духа збудовано у 1902 році за проектом головного інженера будівельного відділення при Волинському губернському правлінні м. Житомира Л. І. Альбертуса

Навесні 1198 року 17 квітня знову приїхали на полювання в цю місцевість ті ж поміщики. Місцем для відпочинку та ночівлі ними була обрана та сама гора. І ось в останню ніч їхнього перебування на горі поміщику Туркулу з'явилася уві сні Діва і сказала: «Ви вибрали собі це місце для нічного відпочинку і дуже полюбили його, і Я полюбила його …». Прокинувшись від сну, поміщик побачив над собою, на висоті не більше дев'яти ліктів від землі, ніби пучок палаючої соломи. Він одразу ж розбудив усіх своїх товаришів. Коли ті встали, то побачили, що вогонь почав перелітати на західну гору. Щоб дослідити це чудесне видіння, одна половина мисливців вирушила на ту гору, куди полетів вогонь, а інша залишилася на місці в роздумах — що б це означало. Вогонь почав перелітати з однієї гори на іншу: прилетить на одну гору, постоїть там у повітрі хвилин п'ять, потім перелетить на іншу і там пробуде стільки ж часу і повернеться на першу гору, і так тривало досить довго. Всі зібралися разом на ту саму гору, де ночували; а вогонь, як і раніше, не переставав перелітати з однієї гори на іншу. Нарешті полетів він на гору західну і почав літати над нею на всі чотири сторони, потім вилетівши на середину неї, зупинився у повітрі над самою землею. Так простоявши з півгодини, вогонь зник у повітрі, залишивши по собі слід у вигляді вогняної стрічки. Усі, хто бачив це, дійшли до безперечного переконання, що справді це місце святе і як тимчасовий пам'ятник на знак чуда, яке там бачили, викопали невелику печеру. Посередині у ній зробили з землі круглий, обкладений глеєм стіл, поклали на ньому хліб, сіль і воду, а на стінах печери та на деревах зробили написи, чим свідчили про чудесне видіння. А на іншій, західній горі, поклали камінь, обсадивши те місце деревами за кількістю людей, які бачили чудо. З того часу гору з печеркою стали називати Скит-гора, тому що мисливці досить часто блукали там, проводячи час на полюванні. Через п'ять років Іоанн Туркул побудував над печерою з дубового дерева каплицю.

Чудотворний список Почаївської ікони Божої Матері

Купол Собору Божої Матері

Іконостас Храму Святого Духа зроблено в 1902 році в Тверській губернії Калязинським купцем Макарієм Васильовичем Шишкіним

У 1213 році Туркул познайомився з афонським ченцем Мефодієм (майбутнім засновником Монастиря-Скита), що проїжджав біля його маєтку. Богобоязливий поміщик сердечно прийняв у себе гостя і за звичаєм проявив до нього глибоку повагу та гостинність. Туркул під живим враженням видіння, яке було йому в ніч 17 квітня 1198 року на Скит-Горі, хотів розповісти про нього своєму новому знайомому, але Мефодій зупинив його і сказав: «Не розповідай мені про це чудесне видіння, я сам розповім що ти бачив, тільки розпорядися, коли підемо ми на цю гору, взяти з собою якийсь теслярський інструмент».

Коли вони прийшли на гору, Мефодій узяв сокиру, і приготував нею на стовбурі липи, яка росла перед каплицею, чисте місце і на ньому зробив зображення Божої Матері. На цьому зображені Богородиця стоїть у вогненому стовпі, як традиційно зображають Її явління на горі почаївській. Після закінчення роботи преподобний сказав: «Ось у якому вигляді явилося тобі Боже чудо на цій горі». Іоанн зрозумів, що Мефодій якимось чудесним чином теж був свідком явління Богородиці на Скит-Горі.

Ікона Божої Матері «Казанська»

Ікона Божої Матері «Феодорівська»

Всі вклонилися перед образом і усердно помолилися перед ним. Мефодій при цьому сказав, що на цьому місці буде збудовано монастир, слава якого буде великою, бо місце це святе. Тут же явлено було Богородицею і перше чудо від Її образу по молитвам прп. Мефодія. До угодника Божого звернулися нещасні батьки хворої дитини, які прийшли разом з поміщиком, з проханням зцілити дитину. Він послухав їх благань і, взявши дитину на руки, підніс до образу Божої Матері, благословив і віддав батькам цілком здоровою.

Ікона Божої Матері, що оновилася, «Споручниця грішних»

За два дні перед від'їздом на Афон (а гостював Мефодій у Туркула вісім днів) він написав інший образ Богоматері, що стоїть у полум'ї, і благословляючи їм Івана, наказав віднести ікону на чудесне місце. Від’їжджаючи, він заповів поміщику побувати в Греції і відвідати тамтешні монастирі та храми, не залишаючи при цьому святого місця без належної уваги.

Храмова ікона прп. Серафима Саровського з частинками мантії та мощей

Через два роки, виконуючи свою обіцянку, Туркул вирушив у подорож, але в дорозі важко захворів. Молячись про зцілення від недуги, він дав обітницю Богові збудувати храм у разі зцілення. Хвороба незабаром минула, і Іван продовжив свій шлях. Відвідуючи грецькі обителі, він прибув на Афон. Там зустрівшись з Мефодієм, поміщик знову завів розмову про чудесне видіння на Скит-Горі.

Іконостас Церкви прп. Серафима Саровського

За Промислом Божим Мефодій, разом з Іоанном знову вирушає на Русь, щоб збудувати обіцяний поміщиком храм.

Плачучі ікони святих угодників Божих з іконостасу церкви прп. Серафима Саровського

Чудотворный крест прп. Никиты Столпника Переяславского

Не заходячи в дім до Туркула, 16 серпня 1219 року, вони прибули на Скит-гору і стали свідками ще одного видіння. Мефодій тоді вирішив до своєї смерті не залишати цього місця. Туркул пішов додому в маєток Урнін, а преподобний залишився трудитися на горі в повній самоті. Поміщику, який повернувся, разом із сім'єю, Мефодій сказав: «З того часу, як я тут, протягом чотирьох днів, не було жодної ночі без чудесного видіння. Чудо являється  над горою, ліктів на десять від землі, і показується у вигляді образу Богоматері, що стоїть в полум'ї, але ховається воно з моїх очей на західній горі. Це означає, що ця гора є початком та кінцем слави народу православного. Залишається одне — заснувати тут монастир, бо видно, що народ віруючий отримуватиме тут великі милості та допомогу від Бога, особливо при заступництві Пресвятої Богородиці, Яка на цьому місці земного уділу Свого, не перестане являти йому Свій покров і захист у всіх бідах та скорботах земних».

Після закінчення розмови Туркул зі своїм сімейством знову поїхав додому, а преподобний Мефодій, далеко від тривог світу, проводив час у молитвах. Таке було відокремлене життя преп. Мефодія у цьому пустельному місці. Перебуваючи в молитві день і ніч, він харчувався лише лісовим ягодами та грибами.

Ікона Божої Матері Іверська, написана на Афоні в 1912 році

Мироточива глава та ковчеги з мощами багатьох святих

Через два тижні Іван приїхав зі своїми людьми та дозволом від поміщика Центера будувати монастир на вершині гори, що йому належить. Так 29 серпня 1219 року поміщиком Туркулом, з благословення преп. Мефодія було закладено Монастир-Скит. Саме місце заснування його, що представляло досі безлюдну пустелю, названо «Почаїв», тому що тут «поча» тобто почало являти себе чудо Боже, чудо Богородиці. Першого ж дня було обрано місце найбільш зручне для будівництва монастиря. Мефодій зі святим хрестом у руках, принесеним ним із Греції, освятив його, окропивши святою водою і не тільки одне це місце, а й усю гору аж до її підніжжя. А потім пішли на західну гору і там зробили те саме. Коли було закінчено освячення, день уже схилявся надвечір. Усі, що брали участь у ньому, зібралися в одне місце і взялися за їжу. Настала ніч. Люди, числом дванадцять, і сам Туркул розташувалися навколо розведеного вогню, а прп. Мефодій проводив цей час на молитві у каплиці. І цієї ночі почало являти себе чудо Боже в присутності всіх товаришів. З півночі вся гора за три години була освітлена якимось незвичайним світлом. Потім світло перейшло на західну гору і освітлювало її до самого ранку. З появою ж ранкової зірки все це світло з'єдналося в одну світлу кулю і зникло в повітрі, залишивши по собі, на нетривалий час, слід світловидної стрічки, простягнутої в повітряному просторі над горами. Всі, що були тут, охоплені страхом, всю ніч до ранку провели без сну в молитві. Мефодій водночас мав інше чудесне видіння у своїй каплиці. Йому здалося, що з каплиці утворився великий монастир, подібний до Афонських — в ім'я Пресвятої Діви Богородиці та Іллі Пророка. Вранці, розповівши один одному про побачене і зрозумівши волю Господню, всі старанно помолившись, взялися за справу спорудження обителі. За півроку вже було збудовано дерев'яний храм із келіями для двадцяти ченців. За весь час спорудження монастиря не було жодного чуда, а якщо й бували якісь, то тільки в каплиці, і свідком їх був лише Мефодій. Про них Преподобний не розповідав нікому, а лише сам ретельно записував про кожне з них на стінах усередині каплиці. Після закінчення будівництва в 1220 році, монастир з великою урочистістю був освячений на честь Преображення Господнього. До нього вступили, прийнявши чернецтво, і дванадцять його будівельників: Микола, Ієронім, Хома, Матвій, Андрій, Станіслав, Петро, ​​Пилип, Іосиф, Юліан, Вонифатій та Олександр. Ігуменом обрали вони преподобного Мефодія, якому обіцяли старанно виконувати все, не виключаючи й найважчих монастирських робіт.

Ікона прп. Серафима, написана на частині каменю, на якому він молився 1000 днів та ночей

Ікона прп. Серафима Саровського Чудотворця

При вході в монастир, праворуч, стояла досить велика, чотирикутна споруда з дубового дерева. Вона з'єднувалася з храмом і містила в собі приміщення для монашествуючої братії. Біля воріт обителі, з лівого боку, залишилася в незмінному вигляді колишня каплиця, в яку щоночі преп. Мефодій ходив на молитву. Ченці проводили життя дуже скромне і благочестиве, за що й здобули собі повагу від людей не тільки тих, що живуть у найближчих околицях, а й у місцях віддаленіших і навіть серед іновірних. Суворий порядок монастирського життя,

Церква Усіх Святих

Іконостас церкви Усіх Святих

християнська привітність, з якою братія пропонували «хліб і сіль» відвідувачам обителі, залучали до цього місця з усієї округи у великій кількості мандрівників і прочан. На всіх, хто приходив, це місце справляло таке глибоке враження, що деякі з них нехтуючи всіма своїми земними благами, не залишали вже його до своєї смерті. Навіть розбійники, відвідуючи цю обитель, переймаючись богослужінням, забували свою злість, і благодать Божа торкалася їхніх сердець так, що багато хто з них залишався в монастирі назавжди.

Тут спостерігався такий прекрасний порядок, який можна було бачити лише у грецьких монастирях. Все необхідне для богослужіння — книги слов'янською мовою та священицький одяг — принесено з Греції преп. Мефодієм. Порядок служб церковних на протязі цілого року був звичайний, але перед кожною седмицею і кожним святом Мефодій давав братії особливі вказівки щодо Богослужіння та посту. Найсуворіші приписи були у Великий Піст перед Великоднем і піст перед Різдвом Христовим. У ці пости, один раз на добу, а то бувало, що й після двох діб на третю, дозволялося їсти шматок хліба та пити кухоль води. У деякі святкові дні можна було їсти з олією і то раз на добу. У перший же день Великодня та на Різдво Христове дозволялося вживати молочну їжу, а на Преображення – рибу. Так у суворій помірності проводили життя своє ченці Почаївські на Скит-горі. Працюючи на духовній ниві своєї душі, браття самі ж виконували і всі монастирські роботи, як у самій обителі, так і поза нею: на полі, у лісі та на сіножаті… Монастирю належало тоді на сто тридцять десятин орного поля; сіножаті — на триста косарів, а ліси — простір, для обходу якого треба було десять годин. Все це було дано обителі у вічне володіння поміщиком Центером.

Каплиця з хрестильнею на честь Богоявлення Господнього

Каплиця-Вівтар для святкових богослужінь

Монастирська криниця

Прп. Мефодій до глибокої своєї старості безперервно працював на благо обителі, але за два роки до смерті майже перестав виходити з каплиці. Коли ж захворів і ліг на смертному одрі, то, покликавши всю братію, сказав: «Я вже відходжу від вас, тому для керівництва та управління самі оберіть із вашого середовища монаха, який би старанно керував вами і вашим монастирем». При цьому заповів, щоб після його смерті могилу йому влаштували біля «неприступного каменю», приготованого ним ще за життя.

Дзвіниця

Проживши 137 років у подвизі і молитві, преподобний Мефодій спочив у своїй улюбленій каплиці, і ніхто не був свідком його смерті. Вранці 3 червня 1228 року інок, що прийшов відвідати преподобного, знайшов тіло його вже бездиханим. Повернувшись до обителі, він оголосив усім, що Мефодій уже преставився. Тоді пішли до нього всі монахи і знайшли його померлим, з руками зложеними на грудях. Подивилися вони з глибоким сумом на батька свого, в особі якого втратили доброго наставника і піклувальника, який утримував їх у належному виконанні всіх обов'язків та уставів монастирських. Добрий той пастир, що пасе вівці свої. Мефодій воістину був пастир добрий, бо він всього себе віддавав за свою братію подвигу молитви, день і ніч, не перестаючи, молився він, щоби Промисл Божий не залишав їх без Своєї благодаті. На третій день, після смерті з належною честю, поховали тіло преподобного на приготовленому ним самим, недалеко від каплиці місці. На могилу, як заповідав Мефодій, поклали камінь з надписом: «Тут лежить будівничий і вартовий місця святого цього».

Безперечно великим угодником Божим був преп. Мефодій. Життя його є свідченням полум'яної любові до Бога, який щедро наділяв його Своїми дарами. Полюбивши євангельську вбогість, він зрікся світу і того що у світі. Горячи любов'ю до людей, він зцілював прокажених, виганяв духів злоби, воскрешав мертвих.

Даром слова він приводив безліч душ людських до Царства Небесного. Навертаючи до віри язичників і розбійників він призвав безліч братів, які, залишивши все, йшли за ним, вчилися його мудрості і наслідували його подвиги. Він був слугою Божої Матері, яка і послала його на Почаївські гори, заснувати тут обитель і багато інших монастирів у окрузі. Будучи добрим охоронцем свого монастиря за життя, не залишає його і після своєї смерті. Ось тільки кілька чудес, які свідчать про його велике дерзновіння перед Богом.

Скитоначальник арх. Онуфрій з братією, 1936 р

Будівництво Свято-Духівської церкви, 1902 р.

Рік 1240 наповнився великою печаллю і страхом, багато держав впали під навалою татарських орд, що прямували з прикаспійських степів. Вогнем і мечем нищили вони все на своєму шляху і безліч людей відводили в рабство. З'явилися татари і на околицях Монастиря-Скита. Впевнені у своїй силі, увійшовши до монастиря, вони зажадали все золоте та срібне начиння. Ігумен Миколай з братією впали на землю перед іконою Богородиці і стали благати Мати Божу захистити обитель. Спустошивши монастир, татари відійшли за огорожу, і там, сівши разом, почали веселитися і радіти в колі свого зборища. Сім із них пішли до ченців і почали запитувати, де той начальник вашого монастиря, який відганяв нас, називаючи богохульниками. Іноки їм сказали, що преподобний Мефодій уже помер і вказали місце його поховання у каплиці.

Братія Скита (початок 50-х років)

Монастирський ставок

Татари пішли в ту каплицю і на очах ченців відкрили труну. Тіло преподобного Мефодія виявилося нетлінним, як ніби сьогодні покладено в могилу. Вони оголивши нетлінне тіло, винесли за огорожу і хотіли створити над ним наругу. Крикнувши гучним голосом, татари встромили мечі в тіло преподобного. Коли мечі торкнулися тіла, то раптом бризнула кров на всі боки, від чого всі семеро стали нерухомими, німими та сліпими. Ігумен Миколай, прийшовши на місце чуда, сказав, щоб віддали тіло преподобного, бо за цю наругу Пресвята Діва Марія посилає на них кару. Семеро татар упали обличчям до ніг ігумена і так подали знак, що віддано залишаться шанувати Мати Божу, аби Вона повернула їм здоров'я, а тіло великого слуги Її назад покладуть у могилу. Ігумен наказав внести їх до монастиря, а сам став перед іконою Матері Божої з молитвою про їхнє зцілення. Після закінчення молитви, татари, отримавши зцілення, поклялися все життя служити Матері Божій у цій обителі. Братія з ігуменом вийшли з монастиря до тіла преподобного Мефодія, оточеного татарами. Обличчя преподобного сяяло, як сонце, а тіло було подібно до багряного вогняного стовпа. Татар охопив такий великий страх, що вони не могли навіть дивитися на святого. Усі присутні тут з великим благоговінням приклалися до нетлінних мощей угодника Божого. Потім ченці за наказом ігумена принесли тіло до ставка, і, коли хотіли обмити його, то тут забило нове джерело, назване згодом — джерело Живої води. Обмивши цією водою тіло преподобного від крові, всі з подивом помітили, що на ньому не залишилося жодного знаку від ран — воно було неушкоджене. Принісши в монастир святі мощі, ченці стали старанно молитися до Божої Матері, щоб вона вказала місце, де покласти тіло преподобного Її слуги.

Домова Всехсвятська церква та тимчасова дзвіниця, 1902 р

Архімандрит Паїсій з братією монастиря, 1910 р.

Духовник Скита ієросхимонах Миколай (50-ті роки)

Ієродиякон Мілій (у схимі Миколай) 50-ті роки

Татари, напоумлені таким чудом, повернули обителі все ними відібране приклавши до цього і свої багаті дари, а коли йшли, то пообіцяли все своє життя не підходити до монастиря зі злобою та душогубством. «Щоб наші руки відсохли, язик приліпився гортані і очі засліпли, якщо тільки замислимо щось проти Матері Божої» — сказали вони. Тіло преподобного Мефодія пробуло у монастирі три дні. Третьої ночі всім ченцям було явлено уві сні, щоб мощі його покласти згідно із заповітом у каплицю, у місце, яке він полюбив ще у своєму земному житті. Наступного дня ченці взявши святі мощі преподобного Мефодія і обійшовши з ними тричі навколо монастиря, занесли до каплиці і там поклали тіло свого наставника. Здійснилося велике чудо в 20-22 дні серпня 1240 року.

Скитоначальник архімандрит Онуфрій

Хресний хід на престольне свято

У ті три дні багато людей отримали зцілення, тільки приклавшись до тіла преподобного Мефодія. Так першого дня зцілився інок Феодосій, у якого цілий рік були нерухомі ноги.

Схимонах Мефодій та ієросхимонах Миколай

Зустріч Почаївської чудотворної ікони у престольне свято, 1949 р.

Скитоначальник іг. Алфей (у схимі Пімен)

Ієрод. Богдан (схіархм. Тіхон) біля пасіки

Ієромонах Калінік

У той же день Іоанн і Ганна принесли свого восьмилітнього сина Андрія, який від народження був паралізований. Коли батьки приклали дитину до тіла преподобного, він вмить став здоровим і почав разом з монахами прославляти Бога.
Третього дня прийшли в обитель сім сліпих жебраків. Вони, вклонившись преподобному Мефодію з гіркими сльозами, почали цілувати його стопи і гучним голосом вигукувати: «О великий і праведний раб Пресвятої Діви Марії, Матері Божої! Подай нам зір!». Після молитви вони стали вже зрячими. Імена їх: Симеон, Яків, Андрій, Самуїл, Григорій та Костянтин. Навіть іновірні, прийшовши сюди лише з однієї цікавості, знаходили тут віру.

Схиігумен Віталій

Сх. арх. Серафим, який зберіг святині

Більше чотирьох століть розвивалася і процвітала, завдяки заступництву та молитвам преп. Мефодія, його обитель. У XV столітті тут було засновано богословську школу; священиків було двадцять п'ять чоловік, а всіх із монастирськими філіями — сто. А трохи згодом було відкрито друкарню. На той час Монастир-Скит мав першість над монастирями Подільськими, Белзькими, Волинськими і був, так би мовити, благословенною горою та святим місцем у цій землі до середини XVI ст. Не минули обитель і багато лих. Два рази Скит зазнавав руйнівних нападів. Три рази лютувала морова язва, і втретє так жорстоко, що з-поміж усієї монастирської братії залишилося живими лише п'ять ченців. Всі ці біди спіткали обитель у XVI столітті. Монахи, що залишилися, переселилися на сусідню, західну гору, де Мати Божа ще в 1240 році залишила на камені слід Своєї правої стопи, з  якої потекла цілюща вода.

Ігумен Іоанн (у схимі Авраам), намісник Скита з 16.04.1957 по 24.06.1958 р

Архім. Кронід (в схимі Карп) намісник Скита з 24.06.1958 і до закриття обителі 10.08.1959 р

Із переселенням братії в нову обитель втрачається і історія Монастиря — Скита, продовження якої ми знаходимо вже в середині XVII ст. Тоді, мабуть ще за преп. Іова Почаївського та з його настоятельського благословення було відновлено чернече життя на Скит – горі. Щоб зберегти єдність з Почаївською братією, яка збиралася на молитву в побудовану Феодором та Євою Домашевськими церкву Святої Трійці, скитська братія також збудувала у себе Троїцький храм, від чого і Скит став уже називатися Духо-Сошественським чи Троїцьким.

У центрі зверху завідувач Скитом архімандрит Вассіан та братія обителі 1954 р.

У центрі скитоначальник архім. Кронід та братія обителі 1959 р.

Скитоначальник архімандрит Пафнутій

Як видно з документів Лаврського Архіву, до 1 червня 1714 року, коли Луцький єпископ Іосиф (Виговський) передавав майно скиту разом із майном Почаївського монастиря новообраному ігумену Пахомію (Заблоцькому), Скит тоді був приписаний до Почаївської обителі, мав своїх настоятелів і очевидно процвітав. Але через небагато часу за Божим попущенням Скит разом з Почаївським монастирем перейшов до рук уніатів-базиліан. У 1728 році вони збудували тут замість старої, нову церкву в ім'я Святої Трійці з келіями для монахів.
Після третього поділу Польщі у 1795 році багато польських, західноросійських та українських земель, у тому числі і Волинь з Почаєвом відійшли від Польщі та були приєднані до Російської імперії. З цього часу на цих землях розпочалося масове добровільне повернення уніатів до лона Православної Церкви. Тоді скитські базиліани відчуваючи, що за російського царя їм не втримати за собою забраного у православних Скита, спочатку як недбайливі господарі перетворили його в економію, а потім продали його графу Чарторийському. Час, коли саме Скит припинив своє існування, достеменно невідомий. Відомо лише, коли в 1831 році Почаївський монастир був повернутий православним, у складеному при цьому описі майна Скит вже не згадується.

Братія обителі

Проскомідія

Новий власник Скита, граф Чарторийський, католик, бажаючи поглумитися над Православною святинею, вирішив зі Скитського храму побудувати псарню для своїх собак. Для цього він, розібравши храм, почав перевозити його до своєї резиденції в село Олексинець. Селяни села Борщівки, зустрівши на шляху керуючого справами графа Чарторийського, випросили у нього ікони та частину церковного матеріалу для влаштування у себе каплиці. Пізніше (близько 1880-х років) ця каплиця була перероблена на повний храм на честь святого апостола та євангеліста Іоанна Богослова добудовою до неї середньої та вівтарної частини з іконостасом.

Течуть роки і шелестять сторінки Псалмів Давида невсипний відлік, Великої мудрості найцінніші крупиці Нам милість Божа рясно подає.

Після перенесення храму Скит був остаточно покинутий. Будинки, що залишилися, обрушилися і вкрилися сміттям. Гора знову заросла диким лісом, як це було до заснування Скита. Так минуло майже сторіччя. Пам'ять про скитську обитель, що колись існувала тут, стала поступово згасати, і лише уламки іконостасів і написи на іконах у сусідніх парафіяльних церквах, та живий спогад старих людей, готовий через кілька десятиліть перейти в невиразне передання передають про колишнє її існування. Але забута в пам'яті людей обитель не була забута Богом. У 1896 році до влаштованого єпископом Житомирським і Волинським Модестом, археологічного товариства потрапив старовинний рукопис, що викладав початкову історію Почаївського Монастиря — Скита. У багатьох вона порушила великий інтерес до обителі, прославленої багатьма чудесами Пресвятої Богородиці та Її угодника преподобного Мефодія. Благочестивий інтерес не обминув і Лаврського священноначалія. Стараннями владики Модеста в березні 1900 року на прохання Духовного Собору Лаври Священним Синодом було дозволено викупити у поміщика Ржищевського ділянку землі, що славиться в народі під назвою «Скиток» для відновлення стародавньої обителі. І вже у 1901 році на колишньому місці знову було закладено Скит в ім'я Святого Духа.

Скитська пасіка

Викіс трави

На городі

За записаними спогадами, що збереглися, можна уявити собі яким тоді уявлявся Скит приїжджому паломнику: «Богомольці піднімаються на святу Скит-гору, зарослу тінистими лісовими деревами і старим садом, по насипаній дорозі, оточеній, як сторожами деревами-велетнями. Осторонь дороги видно ставки. Десь тут біля підніжжя, як говорить переказ, було джерело чистої води, закладене кам'яною плитою і засипане землею недоброзичливцями за часів атеїстичного гоніння. Богомольців, що піднялися на гору, зустрічає надвратна церква Онуфрія Великого. На просторому, рівному майданчику стоїть струнка кам'яна Свято-Духівська церква, що своєю архітектурою нагадує стародавню. Ліворуч від неї келії для братії, а за нею — будиночок намісника Скита з церквою в ім'я Усіх Святих. Внизу, під Свято-Духівською, розташована тепла церква в ім'я Преподобного Серафима Саровського».

Виготовлення воскових свічок

На молочарні

На кухні

Головний скитський храм побудований із паленої цегли у два поверхи. Над передньою частиною церкви височить дзвіниця, а над середньою — головний, великий купол, оточений п'ятьма малими главками. Освячена церква була у 1903 році. Головне престольне свято – День Святого Духа. Напередодні цього дня, на Трійцю, після обіду, при великому зібранні народу приносили хресною ходою з Лаври на Скит Почаївську чудотворну ікону Божої Матері, перед нею служили молебень, потім бдіння, на якому прихожан помазував архієрей святим єлеєм. Наступного дня звершувалась архієрейська служба та молебень. Після цього чудотворну ікону переносили до Лаври.

Скит, піднявшись із запустіння, незабаром знову досяг свого духовного та матеріального розквіту. При обителі був город, сад, пасіка. У вільний від богослужіння час кожен насельник ніс призначений йому послух: хто на кухні, хто в трапезній, хто на городі, а хто по господарству. Щодня відправлялося богослужіння: з вечора — вечірня, повечеріє та чернече правило, вранці — полуношниця, утреня та Літургія. Скитом завідував призначений із Лаври ієромонах. Відновлений був стародавній Мефодіївський монастирський устав. Всі доходи Скита надходили до спільної братської скарбниці, братія мали спільну для всіх трапезу, отримували одяг та взуття. Богослужіння відвідувалися всіма неопустимо: самі співали, читали, прислужували у вівтарі, возносячи хвалу Пресвятій Богородиці за незримий Її Покров...
Але знову грозові хмари. Мати Божа, вся в чорному одязі, з омофором у руках з'явилася в 1958 році над Троїцьким собором Свято-Успенської Лаври, передвіщаючи лихо на Святих Почаївських горах. Рік 1959. У самотній чернечій обителі - атеїстичний розгул. 10 серпня Скит закривають, ченців переселяють до Лаври, де на них також чекають жорстокі випробування. Господарство руйнують, а храми оскверняють. У Свято-Духівській церкві розміщують склади; у церкві Усіх Святих розміщується клуб; у Святая Святих - Святому Вівтарі, на місці святого Престолу - більярд.
Але Бог поругаєм не буває. Секретар Почаївського райкому Ічанський, який особисто брав участь у закритті Скита, зриваючи ікони в храмах, на питання чи не боїться він Бога — відповів: «Якщо є Бог, то нехай він забере у мене найдорожче». Цього дня в інженерно-хімічній лабораторії Львівського автозаводу загинула його улюблена дочка, яка лише розпочинала свій трудовий та життєвий шлях після інституту.

Випічка хліба

Монастирська трапезна

Три десятиліття панували безбожники на Святій Скит-Горі. Але Господь і тоді не лишав обителі. У храмах ночами, як згадують очевидці, чувся ангельський спів.
8 серпня 1990 року знову затеплилася лампада чернечої молитви у Скитських храмах. Відновилися богослужіння, розпочалося духовне та господарське життя монастиря. Повернулися у святу обитель багато святинь. У шести мощовиках знаходяться частинки мощів понад ста двадцяти Божих Угодників та багатьох інших святинь з усього світу. Благодать Святого Духа, яка рясно почивала на цьому місці, не перестає виявляти свою силу і в даний час. Багато прочан які відвідували обитель отримували тут зцілення. Нещодавно один онкохворий, приклавшись до копії Почаївської ікони Божої Матері (яка знаходиться на іконостасі в храмі Святого Духа), повертаючись додому, отримав зцілення.

У 1950 році приїжджала з Чкалова монахиня Варвара (у миру Путятина Олена). Насилу пересуваючись на двох милицях і підтримувана під руку інокинею Марією (Нікітіною), приклавшись до Почаївської ікони Божої Матері, отримала зцілення і поїхала додому без милиць.
Одна жінка розповідала, що її чоловік довго хворів на горло. Їй порадили поїхати на Скит та купити воскову свічку, що вона й зробила. Свічку вона відвезла додому та дала чоловікові. Після деякого часу, як свічка погоріла, він її загасив. Димок від свічки потрапив йому в горло, і він зцілився від хвороби. Про це вона розповідала, коли вдруге завітала до обителі.

Зварювальні роботи

Іконна майстерня

Раба Божа Галина К. приїхала до нашої обителі із сином Богданом, хворим на міокатію. О півночі перед приїздом син її читав акафіст Божої Матері. У церкві Усіх Святих біля Іверської ікони Божої Матері (написаної в 1912 році на Афоні), хворий розігнувся і окреплими ногами пішов додому.
У 2001 році під час Всенічного бдіння у хворого Максима з Мінська після єлеопомазання відновився зір.

Різьба по дереву

Однією зі святинь обителі є ікона Божої Матері «Споручниця грішних», що обновилася. У 1992 році в будинку священика села Любимівка Каховського району Херсонської області у присутності його самого та інших парафіян на потемнілій від часу іконі почали з'являтися лики Богоматері та Немовляти Христа. У цей же час батюшка з людьми почав служити акафіст до Божої Матері. Несподівано для всіх дитина, якій ще не було і двох років, разом з усіма заспівала піснеспів Божій Матері: «Радуйся, Невесто Неневестная!». Біля тієї ж ікони почали проявлятися у людей душевні хвороби (одержимість). Той самий священик від ікони отримав у сонному видінні вказівку, що йому необхідно поміняти місце служіння в іншій єпархії. В 1995 році за Божим благословенням ікона Божої Матері «Споручниця грішних» була подарована до монастиря.

Найвідомішою святинею Скита є Чудотворний Хрест прп. Микити Стовпника, Переяславського чудотворця. Цей один із тих Хрестів, які носив на собі преподобний Микита Стовпник.
У 1995 році мати з сином Микитою, хворим на шкірний стафілокок з 1993 р., з міста Хотин Чернівецької області, приїхали до Скита. На хлопчика одягли Хрест преп. Микити і він зцілився від своєї тривалої хвороби.
10 вересня 1997 року у храмі Святого Духа під час надягання Хреста від ракових пухлин зцілилася мешканка села Россошани Чернівецької області Людмила Коломийко.
Особливо відчувають благодатну силу та отримують допомогу від Чудотворного Хреста люди, одержимі злими духами.

Реставрація храму

Іконна майстерня

Братська пошивна

Також чимало прочан отримують зцілення своїх хвороб і від води з монастирської 100-метрової криниці. За розповідями очевидців, багато зцілень від води було ще до закриття Скита. Люди після його закриття все ж таки не переставали приходити сюди, щоб почерпнути цілющої води. Тоді влада, щоб відігнати прихожих, влила в колодязь перероблену машинну олію. Після відкриття обителі стараннями братії криниця була очищена і вода знову стала придатною для пиття. Тепер багато паломників знову мають можливість набрати із собою святої води з монастирської криниці. Нещодавно один випадок знову засвідчив цілющу силу. Жінка з Рівного, вмившись вдома водою з колодязя, отримала зцілення від хворобливих плям, що покривали її обличчя.
Благодать пізнається багатьма не тільки біля мощей, ікон і біля Хреста. Підходячи ще тільки до обителі, відчувається особливий Божий покров над нею. Пробувши тут кілька днів, багато хто не хоче розлучатися з нею, і дякує Богові, що дозволив їм побувати на цьому острівці Божої благодаті.

Зараз старанями братії обителі ведуться будівельні роботи з оновлення монастиря: відновлюється надвратна церква прп. Онуфрія Великого та церква Всіх Святих, проводиться ремонт житлового братнього корпусу, зведено вже кам'яну стіну-огорожу навколо монастиря, збудовано новий Іверський храм, дзвіницю та каплицю-вівтар для святкових богослужінь

Братія Скитської обителі складається нині з 65 насельників. Кожен, хто увійшов до братства, крім уставних і чернечих обов'язків, несе ще й особливий послух у монастирі: у храмах, на кухні, в іконній лавці, на городі, приймають багатьох паломників, особливо у святкові дні. І в усіх їхніх справах сприяє їм благодатна Божа допомога і покров Цариці Небесної.

Чернече славослів'я Всевишньому зливається з молитвою паломників, що відвідують відокремлену обитель на Скит-горі. Тут ніщо не порушує їхнього молитовного осередку та спокою. Тут святі угодники Божі в іконах, у частинках мощей утихомирюють серце, зцілюють душевні та тілесні хвороби, вгамовують духовну спрагу.
І справді, чого бажати у своєму житті на земному тернистому шляху, як не духовного спокою, старанної молитви в дотику до частих богослужінь, що підносяться з душ і сердець братії.

Хресний хід при освяченні саду та полів

Вранці:

9-00 – соборний акафіст Пресвятій Трійці або Святому Духу (поперемінно).

10:00 – Божественна Літургія.

У неділю вечері, під час Утрені служиться акафіст Пресвятій Богородиці в честь ікони ЇЇ Почаївська.

В святкові дні напередодні вечері:

16:15 – Мала Вечірня.

17:00 – Всенічне Бдіння

Вранці:

9-00 –акафіст святому якому звершувалось Богослужіння напередодні вечером.

10:00 – Божественна Літургія.

В будні дні напередодні вечері:

17:00 – вечірнє богослужіння після завершення якого хресний хід

Вранці:

5:30 – Полуношниця

6:45 – Часи. Божественна Літургія

Братією обителі також читається цілодобово Псалтир з молитовним поминанням за здоров’я та упокій усіх православних християн.