«Премудрость созда себе дом» (Притч. 9, 1)
тоїть на вершині Почаївської гори, Свято-Успенська Почаївська Лавра – твердиня віри Христової, обитель благочестя і подвижництва, духовний центр православного народу на Західній Україні.
Цей старовинний монастир перебуває під особливим покровом Божої Матері. Тут Діва Марія явилася монахам-пустинникам, залишивши на скалі слід Своєї Стопи; цю землю прославила на весь світ Почаївська чудотворна ікона Божої Матері; в обителі подвизалися великі подвижники Православ’я: преподобний Іов Почаївський і чудотворець Волинського краю преподобний Амфілохій.
|
Явління Божої Матері на Почаївській горі
|
|
Преподобный Іов Почаївський
|
У глибині віків заховалася дата заснування монастиря на святій горі. 1240 рік. Хан Батий у Києві. Монголо-татарське іго угнітає охрещену князем Володимиром Православну Русь, руйнує все святе. Києво-Печерські іноки ідуть на Волинь, шукаючи порятунку, і знаходять його на скелястій, покритій густим лісом горі, де і засновують монастир. Сюди приносять вони суворий аскетичний дух преподобних Антонія і Феодосія Печерських, а місце свого усамітнення називають в пам’ять про річку Почайну – притоку Дніпра, на березі якої стояв колись їхній монастир. Тоді ж іноки сподобилися благословення Божої Матері. Вона явилася їм на скалі подібно неопалимій купині з короною на голові і скіпетром у руці, залишивши на камені слід Своєї правої стопи, який з того часу наповнюється цілющою водою. Явління це було благословінням та знаком заступництва Богородиці для насельників нещодавно заснованої ними обителі.
Сотрясіння бісом дружини Фірлея, яка по блюзнірському поглумилася
над монастирськими святинями (1614 г.)
|
Розпочинається нова доба в історії монастиря. Ігуменом обителі стає Іов Желізо. Завдяки подвигам і невтомному піклуванню преподобного Іова в обителі була відкрита школа і друкарня. У 1649 році на вершині гори збудована церква Святої Троїці зі Стопою Богородиці у середині храму, - до того слід Стопи більше 400 років залишався під відкритим небом. Тоді ж обитель було обнесено оборонним муром з вежами, збудовані інші храми, келії для братії, різні господарські споруди. Дзеркальна вода, викопаної ним на вершині гори криниці і ставка у підніжжі і тепер є свідченням його невтомних трудів.
Столітнім старцем закінчив свій земний путь ігумен Іов (1651 рік), але разом з Богородицею залишається незмінним заступником древньої православної святині від зазіхань іновірців.
Назавжди закарбовано в пам’яті церковній події Збаразької війни 1675 року. П’ятидесятитисячне турецьке військо на чолі з султаном Нуреддіном було переможене чудесним явлінням над Свято-Троїцькою церквою Матері Божої з омофором у руках, з небесними ангелами та преподобним Іовом. Щороку 5 серпня Свята Церква вшановує пам’ять про ту далеку подію.
