«Премудрость созда себе дом» (Причт.
9, 1)
тоїть на вершині Почаївської гори, Свято-Успенська Лавра –
твердиня віри Христової, обитель благочестя та подвижництва, духовний центр
православного народу Західної Русі.
Цей найдавніший монастир перебуває під особливим
покровительством Матері Божої. Тут Пресвята Діва явилася ченцям-відшельникам,
залишивши на скелі відбиток стопи; цю землю прославила на весь світ Почаївська
чудотворна ікона Божої Матері; в обителі трудилися великі подвижники
Православ'я: преподобний Іов Почаївський і чудотворець Волинського краю
преподобний Амфілохій.
Явління Божої Матері на Почаївській горі |
| 
Преподобний Іов Почаївський |
Дата заснування обителі на цій святій горі своїм корінням
сягає в глибину століть. 1240 рік. Хан Батий захопив Київ. Монголо-татарське
ярмо гнітить Православну Русь, руйнуючи все святе. Києво-Печерські ченці йдуть
на Волинь у пошуках притулку та знаходять його на скелястій, покритій густим
лісом горі, де й оселяються. Сюди приносять вони суворий аскетичний дух
преподобних Антонія та Феодосія Києво-Печерських, а місце свого усамітнення
називають на згадку про річку Почайну – притоку Дніпра, на березі якої стояв
колись їхній монастир. Тоді ж ченці сподобились отримати благословіння Матері
Божої. Вона з'явилася їм на скелі подібно до непопалої купини з короною на
голові і скіпетром у руці, залишивши на камені слід Своєї правої стопи, з якого
почала витікати цілюща вода. Це явління було благословенням і знаком
заступництва Богоматері для насельників нещодавно заснованої ними обителі.
Чутки про них і чудесне явління Божої Матері збирають сюди все більше і більше
християн для молитви. Багато хто з них залишається на горі для несення
чернечого подвигу. Зі збільшенням числа братії і богомольців, що приходять,
виникла необхідність у побудові церкви, яка і була споруджена біля підніжжя
гори (тепер на цьому місці стоїть каплиця).
Час минав, слава святої гори зростала і ширилася. Замість
першої дерев'яної церкви ченці потім звели нову кам'яну Свято-Успенську церкву,
яка започаткувала в Почаєві початок храмового свята Успіння Божої Матері. Так
поступово з кінця ХVI століття монастир стає центром духовного життя на
західних землях Русі. У 1597 році монастир отримує в дар від місцевої поміщиці Анни
Гойської значні земельні угіддя, маєтки та найдорожчий скарб – чудотворний
образ Божої Матері. Заповіла при цьому поміщиця зберігати Православну віру та
обряди східної Церкви на вічні часи.
Починається нова епоха в історії Почаївського монастиря.
Ігуменом обителі стає Іов Залізо. Великий аскет, прихильник безмовності і
пустельножительства, він ревно приймається за справу, послану йому Богом.
Завдяки подвигам і невпинним старанням преподобного Іова в монастирі було
відкрито школу та друкарню. А в 1649 побудована на самій вершині гори церква на
честь Святої Трійці зі Стопою Богородиці в середині храму, - до цього слід
Стопи більше 400 років залишався просто неба. Тоді ж обитель була обнесена
оборонною стіною, збудовано інші храми, келії для ченців, різні господарські
споруди. Дзеркальна вода, викопаного преподобним Іовом на вершині гори,
колодязя та ставка біля підніжжя, і тепер свідчить про труди Преподобного.
Столітнім старцем закінчив свій земний шлях ігумен Іов (1651). Він разом із
Богородицею залишається і сьогодні незмінним заступником давньої православної
святині від зазіхань іновірців. Навіки відбито у пам'яті церковній подію
Збаразької війни 1675 року. П'ятдесятитисячний загін турків і татар під
проводом Нуреддіна був відігнаний від монастиря чудесним явлінням Цариці
Небесної над Свято-Троїцькою церквою з розпростертим омофором у руках, з
небесними ангелами і преподобним Іовом, який на колінах молиться до Богородиці,
«щоб захистила його обитель від ворогів». Пам'ять цієї події щорічно
святкується 5 серпня.
