Через століття на святій Почаївській горі Діва Марія явила чудодійну силу графу Миколаю Потоцькому, нестримному у своїй безмежній розгнузданості. Одного разу він проїжджав попід горою, на якій височів монастир. Коні сполохалися, понеслися і перекинули бричку, і за це граф тричі стріляв у свого кучера. Тільки й встиг візник обернутися у сторону монастиря і звернутися з молитвою до Божої Матері – і… осічка; один раз, другий, третій. Розлючений Потоцький збентежено дивиться на свій пістолет, що жодного разу його не підводив, зводить очі на кучера, переляканого, але з вогником надії в очах.

Чудо це дуже вразило графа. З покаянними сльозами він падає на коліна перед Почаївським образом Богородиці і дає обіцянку присвятити решту свого життя монастиреві й дбати про примноження його величі і слави.

Він часто приїжджає в монастир, подовгу живе в ньому, щедро обдаровує обитель. Задумує возвести величний храм, який своїми розмірами та красою затьмарив би все досі тут існуюче.

І вже у 1771 році замість декількох невеликих церков розпочинає за проектом архітектора Готфріда Гофмана будувати у стилі пізнього бароко величавий собор на честь Успіння Пресвятої Богородиці.

 Те, що задум графа здійснився, може підтвердити кожен і нині. На вершині святої гори от уже більше двох століть височить золотоглавий храм.

Собор піднімається над землею на 56 метрів, довжина його – 54, а ширина – 40 метрів. Величний купол вінчає його. Велика тераса-галерея з трьох сторін обрамляє його. Над центральним входом собору - ікона Успіння Божої Матері.

Архітектори надали йому усередині хрестоподібну форму, розділивши аркадами колон на три частини. Багатством фарб, ліній і форм, граней і ярусів, своїм простором він так і манить ввись. Собор розписаний і прикрашений іконами і зображеннями, пов’язаними з історією монастиря і подіями з життя Спасителя. Це і зцілення сліпого брата поміщиці Гойської Філіпа в 1597 році, і перенесення чудотворної ікони Богородиці з замку Гойської на гору Почаївську, і чудесне повернення інока в обитель з турецького полону, біснування дружини Фірлея, який посягнув на святу ікону Богородиці, граф Потоцкий і його кучер... І все те, що зріднилося з цим краєм — Волинню, цією святою горою так природно з’єднується з Євангельськими подіями, знайомими кожному віруючому: Христос і розкаяна грішниця, воскресіння сина вдови наїнської, Христос у домі Марфи і Марії... Золотими буквами зліва направо — православний Символ віри. І як завершення розпису - на олтарній стіні величезне зображення Матері Божої у вогняному стовпі - початок історії обителі. Розписував храм на початку XIX століття Львівський художник Лука Долинський. А через деякий час у 1874 році (після пожежі) обновляли розпис лаврські художники разом з академіком Васільєвим. Оздоблювальні роботи виконував скульптор М. Полієвский. Іконостас виконаний за проектом академіка Нестерова. Тридцять три ікони, написані на мідних дошках академіками Лавровим, Горбуновым і Васільєвим, прикрашають його.

На хорах дві церкви: праворуч — в ім’я святителя Миколая Чудотворця, а ліворуч - в ім’я святого благовірного князя Олександра Невського. Служби в них відбуваються тільки на Світлій Седмиці. Освячені вони в пам’ять відвідин монастиря імператорами Миколаєм I і Олександром II.

У соборі дві Лаврські святині: Цільбоносна Стопа Божої Матері і Її чудотворна ікона.

Успенський собор вражає своєю величчю, гармонією, вишуканістю і неповторною красою.